ДЕРЖАВНА КАДРОВА ПОЛІТИКА

Розробка концептуальних засад та їх основі сучасної державної кадрової політики є об’єктивною потребою і важливою умовою сучасності, утвердження демократичних принципів управління соціальними процесами та ринкових умов господарювання.

Головною метою державної кадрової політики є прогнозування та програмування кадрового забезпечення, визначення стратегічного бачення формування, професійного розвитку та раціонального використання кадрів, усіх трудових ресурсів України.

Метою роботи є визначення ключових проблем у формуванні сучасної кадрової політики. Формування державної кадрової політики – досить складний та багатогранний процес, у якому взаємодіють об’єктивні та суб’єктивні фактори. Він включає послідовне здійснення законодавчих, організаційно-управлінських, науково-дослідних та інших заходів. У ході реалізації всього спектра заходів уважно зберегти оптимальне співвідношення новацій та спадковості, перспективності та прагматизму. Кадри є стабільним соціальним елементом нашого суспільства та держави, носієм їх традицій та досвіду. Саме кадри державної служби повинні зберігати ці якості навіть за зміни суспільно-політичного спрямування державних інститутів та їх структури.

Під державною кадровою політикою розуміють державну стратегію, яка виражає волю народу, політичний курс роботи з кадрами на загальнодержавному рівні, стратегію формування, розвитку та раціонального використання кадрів, усіх людських ресурсів держави. [4]

Лише на загальнодержавному рівні кадрова політика як частина державної політики загалом є інтегральним відображенням групових, місцевих, корпоративних та інших інтересів, що стає власне політичною стратегією.

У структурно-змістовному сенсі державна кадрова політика – це система офіційно визнаних цілей, завдань, пріоритетів та принципів діяльності держави щодо організації та регулювання кадрових процесів та відносин. Ці принципи, своєю чергою, визначають і основні критерії оцінки кадрів, шляхи вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу, раціонального використання кадрового потенціалу держави.

Кадрова політика як наука покликана на основі ідей, принципів, критеріїв відображати виявлені закономірності розвитку реальних кадрових процесів, стійкі зв’язки та відносини, що надають їм певної якісної характеристики, визначають основні риси та принципи кадрової роботи.

Водночас державна кадрова політика суб’єктивна за формами, механізмами, технологіями реалізації, що в основному визначається суб’єктивними діями окремих осіб – лідерів, керівників державних структур. Державна кадрова політика та її реалізації – це процес, свідомо регульований цілеспрямованим і високо організованим інструментом влади (правовими актами), однією з найважливіших управлінських важелів.

Державна кадрова політика пов’язує в єдине ціле різні організаційні заходи та дії щодо підбору та розстановки керівних кадрів із соціально-економічними, політичними, управлінськими, культурно-духовними підсистемами українського суспільства, з історично сформованими у масовій свідомості традиціями та стереотипами. У цьому сенсі кадрова політика є сукупністю різних соціальних функцій; визначає шляхи та засоби кадрового забезпечення реформ; професіоналізм їхнього здійснення; є важливим фактором збереження та зміцнення цілісності держави, соціально-політичної стійкості суспільства та виступає елементом регулювання життєдіяльності населення.

Об’єктом свого впливу держава вважає весь кадровий потенціал суспільства, все людські ресурси. Натомість об’єктом безпосереднього державного управління є кадри державної служби, що становлять основу апаратів органів державної влади. Механізми управління державними службовцями на відміну дій організації кадрового потенціалу виробничих, підприємницьких, фінансово-банківських структур мають особливості та жорстко регламентуються системою нормативно-правових актів країни, що зумовлює необхідність побудови чіткої схеми супроводу роботи з кадрами.

Конституцією України визначено курс на розвиток демократичної, правової, соціальної держави, яка спрямовує свою діяльність на становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки та демократичних інституцій в умовах розвитку всіх форм власності.

Курс на розвиток саме такої держави визначає необхідність підготовки нового типу управлінських кадрів, спосіб мислення та стиль діяльності яких відрізняється від працівників органів адміністративно-командної системи, а їх кількість та рівень професіоналізму визначається змістом процесів з управління відповідними секторами соціально-економічного механізму держави.

Кадрова політика має бути узкопрагматичною, розрахованої лише з кадрове забезпечення вирішення поточних завдань, а має враховувати тенденції реформування держави й суспільства. Необхідно розробляти кадрову політику і сьогодення, і майбутньої держави.

Категорії
Новини Новини Новини

ЛЬВІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ РАДІО У МІЖВІЙНИЙ ПЕРІОД (20-ти – 30-ти роки ХХ ст.)

2009 року Львівське обласне радіо відзначає свій 70-річний ювілей. Але архівні матеріали свідчать про те, що витоки цього наймасовішого та одного з найпопулярніших засобів суспільної комунікації на Львівщині сягають ще 20-х років ХХ століття.

Наше невелике дослідження не претендує на наукове вичерпування, оскільки його основу становили лише матеріали, якими володіє Державний архів Львівської області, але й ці документи дають уявлення про історію обласного радіо та, здається, будуть цікаві широкій публіці радіослухачів.

На жаль, у нас немає документів, які свідчать про те, хто був власником першого радіо або першої радіопередаючої станції. Найстародавніші матеріали з історії радіо, що лягли у фонди обласного архіву, датовані 1927 роком. На той час Галичина входила до складу польської держави і, відповідно, всі нормативно-правові акти, керівні вказівки надходили до “королівського столичного міста” Львова з Варшави.

З сьогоднішніх позицій ці документи можуть здатися дещо незвичайним, але це історія, так було…

Виявляється, що на той час користування радіоапаратами становило, говорячи сучасною мовою, предмет дозвільної системи держави. Так, у серпні 1927 року до Львівського воєвода з дирекції пошти та телеграфу надійшов великий циркуляр, у якому з посиланнями на нормативно-правові акти держави говорилося, що приватне користування радіоприймачами дозволялося лише за певних умов оплати, реєстрації та безпеки. Наголошувалося, що мають місце численні факти порушення цих вимог. А тому „…за мотивами безпеки, статистики та фінансових, а також для того, щоб радіопіратство (у тексті – „радіозайці” – В.К.), тобто нелегальне володіння та використання радіопристроїв є кримінально-судовим злочином за статтею 28 Статуту від 3 червня 1924 року про пошти, телеграфах і телефонії і підлягає 6-місячному висновку та штрафу до 5 тисяч злотих”.[1] У зв’язку з цим циркуляр вимагає вжиття відповідних адміністративно-поліцейських заходів, у тому числі таких, як виявлення поліцією та складання списків власників радіоприймачів у великих (більше 5 тис. жителів) та малих населених пунктах воєводства. Відповідний циркуляр воєводства був направлений 10 вересня 1927 року “всім Панам Старостам Воєводства Львівського та Господу Директору Поліції у Львові”.

Виконуючи це розпорядження, оперативно відреагував староста Львівський Зілінський, який 20 вересня 1927 р. дав керівництву гмін вказівку доповісти… до 1 листопада 1927 р. список власників приймаючих та передавальних радіоапаратів. Список повинен містити ім’я, прізвище та точну адресу власника. Про належному і точному виконанні… доповісти особисто начальнику ґміни.”[3]

І вже у вересні почали надходити повідомлення з ґмін. Причому лише деякі з них, такі як Брюховичі, Замарстинів, Левандівка, Рясна Польська, Толщов, Рудно, Кривчиці та деякі інші подали необхідні списки загальним числом на 56 власників, кожен із яких було поставлено на облік у воєводстві. Але більшість начальників ґмін відписалися: мовляв, радіозайців на підлеглій території немає. Це обурило воєводу, який звинуватив підлеглих „Панов Старост” у „нестачі точності… у виконанні листа Дирекції пошти та телеграфу” та в тому, що вони (старості) „…виявили такі мізерно малі числа, що важко припустити, що вони відповідають фактичному становищу справ, а цим поставленої задачі.”[4] Чиновники зобов’язані протягом 6-ти днів доповісти і замовити облікові формуляри. Але такий грізний тон вплинув належним чином не на всіх чиновників, зокрема, на начальника Винниківської гміни. За це староста Львівський зробив йому персональне зауваження: „Така поведінка свідчить про відсутність порядку в тамтешньому гмінному управлінні та зневагу до пана чиновника староства. При цьому суворо вказую на таку поведінку… На майбутнє бажаю Господу більш сумлінно виконувати покладені на Господа обов’язки.”[5] Очевидно, і в ті далекі роки не всіх державних службовців прикрашала так чесність, як високий рівень виконавчої дисципліни.

Згодом режим використання радіоприймачів трохи пом’якшав, про що свідчить лист Міністерства пошти та телеграфу Польщі від 24 травня 1934 року: „З 1 червня поточного року скасовується рескрипт Міністерства пошти та телеграфу від 5. I. 1926 № 3222/XI згідно з яким кожен радіоабонент лише однієї зовнішньої антеною виходячи з одного дозволу на приймальну радіостанцію.”[6] З 1 червня дозволялося в одному будинку встановлювати більше антенних пристроїв за умови, що вони не зменшуватимуть якість прийому і не ускладнюватимуть спорудження антен іншим власникам прав на приймальні радіостанції. .

Проте вимога реєструвати радіоапарати залишилася чинною, а поінформованість поліції про власників «нелегальних» приймачів, як завжди, була вищою, ніж органів виконавчої влади. Протягом 1934 р. органами поліції виявлено 475 нелегальних радіоприймачів, у т.ч. у І кварталі – 175, у ІІ – 198, у Ш – 40, у ІУ – 62. В архіві збереглися поіменні списки „радіозайців” разом із іменами та чинами поліцейських, які виявили у цей час.

ЛЬВІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ РАДІО У 40-Х – 60-Х РОКАХ ХХ СТ.

Цікавих для широкого загалу документів 30-40 років надійшло до архіву мало. Але відомо, що під час німецької окупації Львівське радіо працювало і до нас дійшли програми його передач на 10, 13, 19, 20 вересня 1941 та 7, 8, 9, 10 січня, 8, 9 лютого 1942 року. Час роботи – з 0800 до 0200 українською, польською, словацькою, російською, німецькою мовами.

Після об’єднання Західноукраїнських земель з РРФСР та у повоєнний час Львівське радіо кілька разів змінювало свою назву та відомчу належність. Зокрема, у 1939 році було створено обласний радіокомітет, у 1944-47 рр. – обласний комітет радіофікації та радіомовлення, у 1947-53 рр. – обласний комітет радіоінформації, у 1954-57 рр. – відділ радіоінформації обласного управління культури, редакція радіоінформації обласного управління культури, з 1957 по 1971 рр. – комітет радіомовлення при виконкомі Львівської обласної ради депутатів трудящих, з 1971 р. – комітет Львівського облвиконкому з питань телебачення та радіомовлення.

Найдавніші документи організацій, правонаступником яких є «Львівське радіо», датовані березнем 1940 року, а у воєнний час вони розпочинають свій відлік із 16 серпня 1944 року. В основному це мікрофонні матеріали, фінансові звіти та постанова бюро Львівського обкому КПУ від 16.08.1944 року “Про радіообслуговування населення області”, якою встановлено не менше 4-годинної роботи районних радіовузлів.

У жовтні 1944 року Львівський обласний радіокомітет налічував 31-го працівника та складався з наступних відділів: громадсько-політичних передач, художнього радіомовлення, випуску, технічного, радіоабонементного сектору та бюро інформацій та оголошень (в особі одного лише завідувача), двох принтерів, двох прибиральниць та трьох вахтерів. У штаті були також редактор, редактор-перекладач та диктор польською мовою, стенографістка. Зарплата коливалася від 115 рублів у прибиральниці та вахтера до 960 рублів заступника голови облрадіокомітету.

У повоєнні роки відбувалося зростання тривалості ефірного часу, збільшення зони обслуговування та технічне переозброєння радіокомплексу, запроваджувалися нові форми роботи, програми, рубрики тощо.

Так, на ІУ квартал 1944 року (92 дні роботи) планувалося 230 годин ефірного часу, у тому числі суспільно-політичного мовлення – 100, художніх передач – 108, платної інформації – 7, перерв – 15 годин. Художні передачі мали таку структуру: запрошені артисти – 62, самодіяльність – 3, тонфільми та грамоти – 43 години.

На 1968 рік Комітетом з радіомовлення та телебачення при Раді міністрів УРСР Львівському обласному комітету було доведено середньодобовий обсяг радіомовлення за місцевою програмою 4 години та 7 хвилин, що становило 1506 годин та 42 хвилини на рік (376 годин на квартал). Але це чомусь було менше, ніж у 1961 році, коли середньодобовий обсяг мовлення становив 4 години 50 хвилин. [ii]

22 січня 1959 року введено в дію новий радіопередавач РО-175 на хвилі 241,7 м для вечірніх передач із 19.20. до 22.30 год. а згодом до 01 год. для трансляції республіканських та центральних передач Дано вказівку радіовузлам області з 22 січня приймати передачі Львівського радіо по станції РО-175 та одночасно вони попереджені, що у разі неякісного прийому цієї станції, приймати з ефіру Київську станцію та транслювати її передачі. [iii]

У квітні 1960 р. розпочалася підготовка до повного переведення місцевого радіомовлення на УКХ-ЧМ передавачі.

У 1966-67 роках запроваджується трипрограмне провідне радіомовлення. [iv]

З липня 1968 року почали виходити передачі Ростовського-на-Дону та Ряшевського (Жешевського) радіо.

У 1964 році Львівське радіо розпочало популярну передачу на міські теми “Рідне місто моє”, найкращі традиції якої сьогодні продовжує програма “Місто”. Перша передача, яка вийшла 1 червня у День захисту дітей, була присвячена цій темі, а також у ній йшлося про роботу вчених Львівського інституту охорони матері та дитини, про перший львівський трамвай, спорудження готелю “Інтурист”, кооперативне будівництво у Львові та міські новини . [v].

У квітні 1960 р. було схвалено проспект радіогазети економічного району “Робоче життя” та затверджено план випуску перших чотирьох номерів цієї газети. Передбачалося, що вона виходитиме щочетверга о 19 годині. 20 хв.

У травні 1960 року облтелерадіокомітетом був схвалений розпочатий редакцією суспільно-політичного мовлення випуск радіожурналу “За здоровий побут”, основними завданнями якого було “освітлення кращих зразків організації побуту в житті трудящих нашої області, паростків нового, комуністичного у побуті наших людей”, дармоїдів та різних порушників норм соціалістичного співжиття”. Вирішено “створити позаштатну редакцію цього журналу з активних працівників домоуправлінь, штабів дружин, медичних працівників, вчителів та інших верств громадськості.” [vii]

This site is registered on wpml.org as a development site.