2009 року Львівське обласне радіо відзначає свій 70-річний ювілей. Але архівні матеріали свідчать про те, що витоки цього наймасовішого та одного з найпопулярніших засобів суспільної комунікації на Львівщині сягають ще 20-х років ХХ століття.
Наше невелике дослідження не претендує на наукове вичерпування, оскільки його основу становили лише матеріали, якими володіє Державний архів Львівської області, але й ці документи дають уявлення про історію обласного радіо та, здається, будуть цікаві широкій публіці радіослухачів.
На жаль, у нас немає документів, які свідчать про те, хто був власником першого радіо або першої радіопередаючої станції. Найстародавніші матеріали з історії радіо, що лягли у фонди обласного архіву, датовані 1927 роком. На той час Галичина входила до складу польської держави і, відповідно, всі нормативно-правові акти, керівні вказівки надходили до “королівського столичного міста” Львова з Варшави.
З сьогоднішніх позицій ці документи можуть здатися дещо незвичайним, але це історія, так було…
Виявляється, що на той час користування радіоапаратами становило, говорячи сучасною мовою, предмет дозвільної системи держави. Так, у серпні 1927 року до Львівського воєвода з дирекції пошти та телеграфу надійшов великий циркуляр, у якому з посиланнями на нормативно-правові акти держави говорилося, що приватне користування радіоприймачами дозволялося лише за певних умов оплати, реєстрації та безпеки. Наголошувалося, що мають місце численні факти порушення цих вимог. А тому „…за мотивами безпеки, статистики та фінансових, а також для того, щоб радіопіратство (у тексті – „радіозайці” – В.К.), тобто нелегальне володіння та використання радіопристроїв є кримінально-судовим злочином за статтею 28 Статуту від 3 червня 1924 року про пошти, телеграфах і телефонії і підлягає 6-місячному висновку та штрафу до 5 тисяч злотих”.[1] У зв’язку з цим циркуляр вимагає вжиття відповідних адміністративно-поліцейських заходів, у тому числі таких, як виявлення поліцією та складання списків власників радіоприймачів у великих (більше 5 тис. жителів) та малих населених пунктах воєводства. Відповідний циркуляр воєводства був направлений 10 вересня 1927 року “всім Панам Старостам Воєводства Львівського та Господу Директору Поліції у Львові”.
Виконуючи це розпорядження, оперативно відреагував староста Львівський Зілінський, який 20 вересня 1927 р. дав керівництву гмін вказівку доповісти… до 1 листопада 1927 р. список власників приймаючих та передавальних радіоапаратів. Список повинен містити ім’я, прізвище та точну адресу власника. Про належному і точному виконанні… доповісти особисто начальнику ґміни.”[3]
І вже у вересні почали надходити повідомлення з ґмін. Причому лише деякі з них, такі як Брюховичі, Замарстинів, Левандівка, Рясна Польська, Толщов, Рудно, Кривчиці та деякі інші подали необхідні списки загальним числом на 56 власників, кожен із яких було поставлено на облік у воєводстві. Але більшість начальників ґмін відписалися: мовляв, радіозайців на підлеглій території немає. Це обурило воєводу, який звинуватив підлеглих „Панов Старост” у „нестачі точності… у виконанні листа Дирекції пошти та телеграфу” та в тому, що вони (старості) „…виявили такі мізерно малі числа, що важко припустити, що вони відповідають фактичному становищу справ, а цим поставленої задачі.”[4] Чиновники зобов’язані протягом 6-ти днів доповісти і замовити облікові формуляри. Але такий грізний тон вплинув належним чином не на всіх чиновників, зокрема, на начальника Винниківської гміни. За це староста Львівський зробив йому персональне зауваження: „Така поведінка свідчить про відсутність порядку в тамтешньому гмінному управлінні та зневагу до пана чиновника староства. При цьому суворо вказую на таку поведінку… На майбутнє бажаю Господу більш сумлінно виконувати покладені на Господа обов’язки.”[5] Очевидно, і в ті далекі роки не всіх державних службовців прикрашала так чесність, як високий рівень виконавчої дисципліни.
Згодом режим використання радіоприймачів трохи пом’якшав, про що свідчить лист Міністерства пошти та телеграфу Польщі від 24 травня 1934 року: „З 1 червня поточного року скасовується рескрипт Міністерства пошти та телеграфу від 5. I. 1926 № 3222/XI згідно з яким кожен радіоабонент лише однієї зовнішньої антеною виходячи з одного дозволу на приймальну радіостанцію.”[6] З 1 червня дозволялося в одному будинку встановлювати більше антенних пристроїв за умови, що вони не зменшуватимуть якість прийому і не ускладнюватимуть спорудження антен іншим власникам прав на приймальні радіостанції. .
Проте вимога реєструвати радіоапарати залишилася чинною, а поінформованість поліції про власників «нелегальних» приймачів, як завжди, була вищою, ніж органів виконавчої влади. Протягом 1934 р. органами поліції виявлено 475 нелегальних радіоприймачів, у т.ч. у І кварталі – 175, у ІІ – 198, у Ш – 40, у ІУ – 62. В архіві збереглися поіменні списки „радіозайців” разом із іменами та чинами поліцейських, які виявили у цей час.