Розробка концептуальних засад та їх основі сучасної державної кадрової політики є об’єктивною потребою і важливою умовою сучасності, утвердження демократичних принципів управління соціальними процесами та ринкових умов господарювання.
Головною метою державної кадрової політики є прогнозування та програмування кадрового забезпечення, визначення стратегічного бачення формування, професійного розвитку та раціонального використання кадрів, усіх трудових ресурсів України.
Метою роботи є визначення ключових проблем у формуванні сучасної кадрової політики. Формування державної кадрової політики – досить складний та багатогранний процес, у якому взаємодіють об’єктивні та суб’єктивні фактори. Він включає послідовне здійснення законодавчих, організаційно-управлінських, науково-дослідних та інших заходів. У ході реалізації всього спектра заходів уважно зберегти оптимальне співвідношення новацій та спадковості, перспективності та прагматизму. Кадри є стабільним соціальним елементом нашого суспільства та держави, носієм їх традицій та досвіду. Саме кадри державної служби повинні зберігати ці якості навіть за зміни суспільно-політичного спрямування державних інститутів та їх структури.
Під державною кадровою політикою розуміють державну стратегію, яка виражає волю народу, політичний курс роботи з кадрами на загальнодержавному рівні, стратегію формування, розвитку та раціонального використання кадрів, усіх людських ресурсів держави. [4]
Лише на загальнодержавному рівні кадрова політика як частина державної політики загалом є інтегральним відображенням групових, місцевих, корпоративних та інших інтересів, що стає власне політичною стратегією.
У структурно-змістовному сенсі державна кадрова політика – це система офіційно визнаних цілей, завдань, пріоритетів та принципів діяльності держави щодо організації та регулювання кадрових процесів та відносин. Ці принципи, своєю чергою, визначають і основні критерії оцінки кадрів, шляхи вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу, раціонального використання кадрового потенціалу держави.
Кадрова політика як наука покликана на основі ідей, принципів, критеріїв відображати виявлені закономірності розвитку реальних кадрових процесів, стійкі зв’язки та відносини, що надають їм певної якісної характеристики, визначають основні риси та принципи кадрової роботи.
Водночас державна кадрова політика суб’єктивна за формами, механізмами, технологіями реалізації, що в основному визначається суб’єктивними діями окремих осіб – лідерів, керівників державних структур. Державна кадрова політика та її реалізації – це процес, свідомо регульований цілеспрямованим і високо організованим інструментом влади (правовими актами), однією з найважливіших управлінських важелів.
Державна кадрова політика пов’язує в єдине ціле різні організаційні заходи та дії щодо підбору та розстановки керівних кадрів із соціально-економічними, політичними, управлінськими, культурно-духовними підсистемами українського суспільства, з історично сформованими у масовій свідомості традиціями та стереотипами. У цьому сенсі кадрова політика є сукупністю різних соціальних функцій; визначає шляхи та засоби кадрового забезпечення реформ; професіоналізм їхнього здійснення; є важливим фактором збереження та зміцнення цілісності держави, соціально-політичної стійкості суспільства та виступає елементом регулювання життєдіяльності населення.
Об’єктом свого впливу держава вважає весь кадровий потенціал суспільства, все людські ресурси. Натомість об’єктом безпосереднього державного управління є кадри державної служби, що становлять основу апаратів органів державної влади. Механізми управління державними службовцями на відміну дій організації кадрового потенціалу виробничих, підприємницьких, фінансово-банківських структур мають особливості та жорстко регламентуються системою нормативно-правових актів країни, що зумовлює необхідність побудови чіткої схеми супроводу роботи з кадрами.
Конституцією України визначено курс на розвиток демократичної, правової, соціальної держави, яка спрямовує свою діяльність на становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки та демократичних інституцій в умовах розвитку всіх форм власності.
Курс на розвиток саме такої держави визначає необхідність підготовки нового типу управлінських кадрів, спосіб мислення та стиль діяльності яких відрізняється від працівників органів адміністративно-командної системи, а їх кількість та рівень професіоналізму визначається змістом процесів з управління відповідними секторами соціально-економічного механізму держави.
Кадрова політика має бути узкопрагматичною, розрахованої лише з кадрове забезпечення вирішення поточних завдань, а має враховувати тенденції реформування держави й суспільства. Необхідно розробляти кадрову політику і сьогодення, і майбутньої держави.